Петриківський розпис. Бесіда: «Витончені розписи Марфи Тимченко». Практична робота «Рибка».

Тема: Петриківський розпис. Бесіда: «Витончені розписи Марфи Тимченко». Практична робота «Рибка». Мета: продовжити ознайомлення з петриківським розписом і його корифеями, вчити аналізувати і грамотно підбирати кольорову гаму, будувати композицію; Розвивати пам’ять, увагу, творче мислення, активізувати творчий процес; виховувати чуттєво-емоційне та естетичне сприйняття світу, прилучати до споконвічних традицій українського мистецтва, виховувати любов до рідного краю, охайність, старанність. Обладнання: гуашеві фарби, пензлики, репродукції з картин М.Тимченко, колірне коло., журнал «Джміль» №50, 2009 р. Тип заняття: комбінований. Форма заняття: колективна. Хід заняття. І. Організація гуртківців до заняття. Вияснення емоційної готовності. Психологічна гра «Відбиток настрою». ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Актуалізація опорних знань: - за якими ознаками можна впізнати петриківський розпис? - де у творах петриківського розпису бачимо втілення закону контрасту? (розмір: основні об’єкти крупні, доповнення – дрібні; колір); - як у творах петриківського розпису досягнута рівновага в композиції? (симетрія). Стіни в квітах, пічка квітне. Де цвітіння те привітне? Знають це старі й малі - в Петриківці, у селі. Там бабусі так малюють, Що художників дивують. Став відомим на весь світ Той казковий диво-цвіт. ІІІ. Основна частина. Оголошення теми заняття. 1. Бесіда «Витончені розписи Марфи Тимченко» (додаток). Демонстрація зразків, обговорення: жанр, сюжет, колористика, композиція. 2. Практична робота. Вправи на виконання елементів петриківського розпису: гребінець, зернятко, горішок, квітка-цибулька, листочок. 3. Розробка ескізів картини «Рибка», обговорення композиції: - як розташувати рибок, щоб погляд глядача не ковзав за межі картини, а вертався до центру? (рибки не повінні «випливати» за межі, а від краю пливти до середини); - якими кольорами краще зображувати допоміжні елементи тла? (холодними – по асоціації з водою, водоймою); - в якій кольоровій гамі варто малювати рибок? ( в теплій, для контрасту з тлом). 4. Фізкультхвилинка. 5. Психологічна гра «Ім’я і рух». 6.Продовження практичної роботи. Робота з фарбами. Закріплення отриманих на занятті знань. Запитання: - якими інструментами можна малювати в стилі петриківського розпису? - які елементи малюємо пензликом? Пальчиком? Патичком? ІV. Підсумок заняття. Фронтальна демонстрація завершених робіт, аналіз робіт. Гра «Мікрофон». - чому вчилися? Що вдалося найкраще? - з роботами якої художниці познайомилися? - картини в яких жанрах можна виконувати петриківським розписом? (і пейзаж, і натюрморт). Прибирання робочих місць. Додаток. Світ картин Марфи Тимченко — це світ спогадів про прожите життя, що постає перед нами у своїй конкретності і непорушній достеменнності. Основа творчості художниці — славетний петриківський розпис – орнаментальне мистецтво її рідного села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Упродовж свого життя вона створила сотні квіткових і сюжетних композицій на папері, картоні, порцеляні та полотні, спільною рисою яких є витонченість малюнка, відчуття ритму та композиційна довершеність. В той же час кожна робота Марфи Ксенофонтівни унікальна Тернова гілочка українського народу, Марфа Тимченко з тих, про кого писав поет: «Поорані віком смагляві лиця: /Горпини і Текелі, Тетяни і Ганни – /Сар’яни в хустинах, /Ван-Гоги в спідницях/ Кричевські з порепаними ногами». – Село наше велике, козацьке, засноване ще 1772 року. І кругом – садки. Ми жили на 12-ій сотні (це так вулиця називалася). Видно, колись стояла тут сотня. У нас був дуже гарний садок, коли цвіли дерева, наче рай. Двір заріс споришем, він так гарно цвіте білесенькими дрібними квіточками. А біля хати був шматок прополеної чорної землі: я вищипувала траву, на ніч поливала. До ранку ґрунт осідав, підсихав – і на ньому твердою паличкою малювала все, що на думку спадало. Театр тоді був дорогий, фарби теж, ми їх робили з калини, пасльону, буряків. Мені завжди хотілося, щоб батьки швидше пішли з дому і я залишилася б сама. Ліпила також усіляких тваринок, пташок – глина була за плетеним парканом. Він мені дуже подобався, а над тином стояли кленки. Петриківка славилася декоративними розписами, їх називали мальовки. Було так заведено, що багачі кликали досвідчених майстринь розмальовувати печі, комини. Але треба було дуже гладенько під лінійку вимазати піч. Моя мати зі своїми сестрами це гарно робили. Ці мальовки-стрічки продавали на базарі. Отакий у нас великий базар був (показує репродукцію картини). Продавали геть чисто все – від мисок, скринь до худоби, а людей збиралося чимало! Мама мене водила туди, щоб я вибрала собі мальовки. У нашій хаті не було багатства, але вона гарно вимальована, ось подивіться, яка піч, які орнаменти – це ж яка краса! Рушники вішали на ікони, стояла прялка, мама ткала полотно з льону. Мабуть, це малювання від неї перейшло. Вона була така чепурушка, дуже чистою хату тримала. Коли приїжджали командировочні з Дніпропетровська, то вели їх до нас. І діти сільські завжди заглядали у наші вікна: «Як у Марфушки гарно в хаті». Мама на кожне свято білила, все знімала, прала, нові малюнки наклеювали. – Недарма Тарас Шевченко порівнював українське село з писанкою. – А ось картина «Весілля». У Петриківці був такий звичай: на високий очерет наліпляли з тіста запечені й розмальовані квіти, рибки, пташки, фігурки. – А я думала, що це люди несуть мальви. – І ось такі декоративні палиці тримали, зустрічаючи молодих. Я не раз згадую ті далекі роки. Є в мене робота «Мрії мого дитинства». Хотілося бачити красу, хотілося вчитися, а я в 1933 році, не закінчивши й четвертого класу, пішла робити в колгосп. – Тоді ж був голод, як ваша родина вижила? – Мама їздила до Дніпропетровська по голови оселедців, варила їх з рогозою – оце була наша їжа. Селами вже пішли чутки про людоїдство, мама боялася одну мене залишати, коли йшла в місто, то іноді брала з собою. Якось приїхали ми до Дніпропетровська, ночувати ніде, пішли на постоялий двір, де коней тримали. Мама мене поклала в такий ящик (годівничку), куди сіно коням насипають, а сама лягла поруч на підлогу. Вранці треба вставати, а мене звідти не можуть витягти, я так скоцюрбилася. Довелося ящик розбити, розправляти мені ноги й руки, я не могла їх простягти. Оце таке пригадалося… Коли мама тяжко захворіла і не могла працювати, а батько пішов із колгоспу й влаштувався на роботу в Дніпродзержинську, довелося мені покинути школу, четвертий клас і піти працювати до колгоспу. Я завжди радо чекала приїзду тата, він розповідав багато цікавого. Особливо мене дивувало електричне світло, у нас такого не було, я вночі малювала при тоненькому гнотику. А так хотілося побачити цю «лампочку Ілліча». Ви, може, звернули увагу на картину, яка була на виставці, де я маленька сиджу біля дерева, а внизу батько стоїть із батогом. Якось я вилізла по дереву на дах сараю, а це вже був вечір, дивлюсь, щось блищить вдалині. Я підняла руки і закричала від радості. Ну, і впала на землю, сильно забилася. Лікували мене, відпарювали різними травами. Потім мама сказала батькові: «Та візьми її в місто, нехай подивиться на ту лампочку, бо ще колись полізе на дерево чи хату, то й уб’ється дитина».